Найджел Вінтерберн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Найджел Вінтерберн
Особисті дані
Народження 11 грудня 1963(1963-12-11) (60 років)
  Ерлі[d], Норт-Ворикширd, Ворикшир, Англія, Велика Британія
Зріст 173 см
Вага 72 кг
Громадянство  Англія
Позиція лівий захисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1981–1982 Англія «Бірмінгем Сіті» 0 (0)
1982–1983 Англія «Оксфорд Юнайтед» 0 (0)
1983–1987 Англія «Вімблдон» 165 (8)
1987–2000 Англія «Арсенал» 440 (8)
2000–2003 Англія «Вест Гем Юнайтед» 82 (1)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1986 Англія Англія U-21 1 (0)
1990–1991 Англія Англія (B) 3 (0)
1989–1993 Англія Англія 2 (0)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Найджел Вінтерберн (англ. Nigel Winterburn, нар. 11 грудня 1963) — англійський футболіст, що грав на позиції лівого захисника.

Більшу частину кар'єри провів у «Арсеналі», з якимс тав триразовим чемпіоном Англії, дворазовим володарем Кубка Англії і Кубка англійської ліги, а також володарем Кубка Кубків УЄФА. Крім того зіграв два матчі за збірну Англії.

Клубна кар'єра

[ред. | ред. код]

Розпочинав грати у футбол в клубах «Бірмінгем Сіті» та «Оксфорд Юнайтед», але на доросмлому рівні за них так і не виступав, після чого 1983 уклав угоду з клубом Третього дивізіону «Вімблдоном». Тут Вінтерберн дебютував на дорослому рівні і швидко став основіним лівим захисником команди, а 1986 року допоміг команді вийти до вищого англійського дивізіону. Незважаючи на присутність у складі таких осіб, як Джон Фашану та Вінні Джонс, усі чотири роки, що Вінтерберн грав у «Вімблдоні», він визнавався вболівальниками клубу найкращим гравцем команди. Розумна, розважлива гра лівого захисника вигідно вирізнялася на тлі жорсткого і простакуватого футболу команди.

Після того як «Вімблдон» фінішував шостим у підсумковій турнірній таблиці вищого дивізіону, до молодого захисника з'явився інтерес кількох великих клубів. Одним із них був «Арсенал», де головний тренер Джордж Грем намагався знайти заміну зірковому Кенні Сенсому. У першому сезоні Найджел часто сидів на лаві запасних, будучи дублером Сенсома, а якщо і з'являвся на полі, то зазвичай не грав на своїй улюбленій позиції, а праворуч, де тренер все не міг знайти оптитмального футболіста після уходу Віва Андерсона. Крім того у фіналі Кубка Футбольної ліги Вінтерберн не реалізував пенальті, через що його команда програла 2:3 «Лутон Тауну» і залишилась без троофею. Ситуація змінилася з наступного сезону, коли Сенсом покинув «канонірів» і Вінтерберн зайняв його місце в стартовому складі ліворуч у захисті і за довгу історію своїх виступів за клубу більше ніколи його не втрачав. Натомість праворуч лондонці придбали Лі Діксона, а в центрі виступали Тоні Адамс та Стів Боулд з якими Вінтерберн створив міцний захист на наступне десятиліття. Першти спортивним викликом нової захисної ланки стала остання гра чемпіонату Англії в 1989 році проти чинного чемпіона, «Ліверпуля», у якій «канонірам» потрібна була перемога з різницею в два голи, щоб обійти «Ліверпуль» і виграти титул. Лондонський клуб сенсаційно забив другий гол у додатковий час у одній з найбільш драматичних розв'язок сезону за всю історію чемпіонатів[1] і зумів стати чемпіонам Англії вперше з 1971 року. У 1990 році оборона клубу остаточно сформувалася з прибуттям на «Гайбері» Девіда Сімена. Він був частиною команди шотландського тренера, яка вигравала Англійську лігу у 1991 році, по ходу якої зазнала лише однієї поразки.

Через два роки Вінтерберн розширив свою особисту колекцію трофеїв і вперше виграв обидва внутрішні кубкові змагання — «Арсенал» переміг «Шеффілд Венсдей» з рахунком 2:1 як у Кубку Англії, так і в Кубку ліги, щоправда у випадку з Кубком Англії потрібна була повторна гра. Таким чином клуб кваліфікувався у Кубок володарів кубків 1993/94, який і виграв завдяки перемозі 1:0 над італійською «Пармою» у фінальному матчі. Наступного року «каноніри» згнову вийшли у фінал турніру, але цього разу поступилитсь у вирішальній грі іспанській «Сарагосі» (1:2).

Арсен Венгер, який очолив «Арсенал» у 1996 році, не став руйнувати сформований захист команди, наймолодшому гравцю якого було 30 років, і в 1998 році Вінтерберн під його керівництвом виграв чемпіонат і Кубок Англії. Важливою у цих перемогах стала зв'язка Найджела з нідерландським новачком клубу, лівим вінгером Марком Овермарсом[2].

Останні два роки в «Арсеналі» були для Вінтерберна не дуже вдалими. В листопаді 1998 року захисник отримав травму, через яку він пропустив кілька ігор. Контракт, який спочатку закінчувався влітку 1999 року, був знову продовжений[3], але після кількох виступів на початку сезону 1999/00 ще одна травма призвавела до того, що бразилець Сілвіньйо поступово витіснив Найджела, зігравши втому числі і у програному фіналі Кубка УЄФА 2000 року. Крім того, на позицію основного лівого захисника вже «стукався» перспективний вихованець Ешлі Коул, в результаті чого 2000 року Вінтерберн після тринадцять сезонів своєї ігрової кар'єри покинув склад «канонірів».

Вінтерберн приєднався до «Вест Гем Юнайтед» у червні 2000 року за 250 тис. фунтів[4], і не зважаючи на поважний вік у перших двох сезонах був основним гравцем і лідером «молотобійців». Коли Найджел в лютому 2003 року зламав зап'ястя, що призвело до операції та неможлитвості вийти на поле до кінця сезону, його команда без свого ветерана посіла 18 місце і вилетіла з рем'єр-ліги. Після цього у липні 2003 року він оголосив про завершення своєї активної кар'єри, хоча це рішення також ґрунтувалося на смерті його батька на початку року[5]. Загалом він провів 94 ігри у всіх турнірах за «Вест Гем» і забив один гол у виїзній грі проти «Лідс Юнайтед» (1:0) 18 листопада 2000 року[6].

Виступи за збірні

[ред. | ред. код]

1986 року зіграв один матч у складі молодіжної збірної Англії.

15 листопада 1989 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Англії в товариській грі проти Італії, вийшовши на заміну на 67 хвилині замість Стюарта Пірса[7]. Саме Пірса головний тренер збірної Боббі Робсон розглядав як основного захисника, а його дублером був Тоні Доріго, тому Вінтерберн змушений був захищати кольори другої збірної Англії. У складі цієї команди провів 3 матчі.

Після вдалого сезону в 1993 році Вінтерберн отримав ще один шанс у збірній, яку тоді тренував Грем Тейлор. Він випистув Найджела у переріві замість вінгера Лі Шарпа у грі товариського U.S. Cup[en] проти Німеччини, але команда програла 1:2 і посіла останнє місце на цьому турнірі у США[8].

В 1999 році тимчасово виконуючий обов'язки тренера збірної Англії Говард Вілкінсон викликав Вінтерберна востаннє до лав збірної на товариський матч проти Франції (0:2), проте захисник так і не вийшов у тій зустрічі на полі, поступившись місцем в основі Грему Ле Со.

Тренерська кар'єра

[ред. | ред. код]

14 липня 2008 року Вінтерберн приєднався до тренерського штабу Пола Інса в «Блекберн Роверз» як тренер оборони[9]. Після звільнення Інса в грудні 2008 року Вінтерберн виявився непотрібним новому головному тренеру Сему Еллардайсу і змушений був покинути клуб[10].

Статистика виступів

[ред. | ред. код]

Статистика виступів за збірну

[ред. | ред. код]
 Статистика матчів і голів за збірну — Англія Англія
Дата Місто Господарі Результат Гості Турнір Голи Примітки
15-11-1989 Лондон Англія Англія 0 – 0 Італія Італія товариський матч - Вийшов на заміну на 67-ій хвилині 67'
19-6-1993 Понтіак Німеччина Німеччина 2 – 1 Англія Англія U.S. Cup 1993 - Вийшов на заміну на 46-ій хвилині 46'
Усього Матчів 2 Голів 0

Титули і досягнення

[ред. | ред. код]
«Арсенал»: 1988/89, 1990/91, 1997/98
«Арсенал»: 1992/93, 1997/98
«Арсенал»: 1992/93
«Арсенал»: 1991, 1998, 1999
«Арсенал»: 1993/94

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Cowley, Jason (29 березня 2009). The night football was reborn. The Observer. London. Процитовано 25 травня 2009.
  2. ↑ Barry J. Hugman (Hrsg.): The 1998–99 Official PFA Footballers Factfile. Lennard Queen Anne Press, 1998, ISBN 978-1-85291-588-9, S. 331.
  3. ↑ Barry J. Hugman (Hrsg.): The 1999—2000 Official PFA Footballers Factfile. Lennard Queen Anne Press, 1999, ISBN 978-1-85291-607-7, S. 325.
  4. ↑ Barry J. Hugman (Hrsg.): The 2000–2001 Official PFA Footballers Factfile. Lennard Queen Anne Press, 2000, ISBN 978-1-85291-626-8, S. 348.
  5. ↑ Winterburn calls time. bbc.co.uk. 23 липня 2003. Процитовано 12 вересня 2022.
  6. ↑ Lawrence, Amy (11 листопада 2000). Winterburn by a head. London: The Observer. Процитовано 3 листопада 2009.
  7. ↑ England vs Italy, 15 November 1989. eu-football.info (англ.).
  8. ↑ England vs Germany, 19 June 1993. eu-football.info (англ.). Процитовано 12 вересня 2022.
  9. ↑ Winterburn given Blackburn role. BBC Sport. 14 July 2008. Процитовано 14 July 2008.
  10. ↑ Winterburn redundant. BBC Sport. 23 December 2008. Процитовано 23 December 2008.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Найджел_Вінтерберн&oldid=40375881